ЛИБРИО    

Читать "Пригоди Румцайса" - Чтвртек Вацлав - Страница 1 -

Вацлав Чтвртек

ПРИГОДИ РУМЦАЙСА

Переклад з чеської ОЛЕГА МИКИТЕНКА

Малюнки ЮРІ Я СЕВЕРИНА

Перекладено за виданням: Vaclav Ctvrtek. Rumcajs. «Albatros», Praha, 1970.

Vaclav Ctvrtek. О Rumcajsovi a loupeznickem synku Cipiskovi. «Albatros», Praha, 1973.

Частина перша

Розбійник Румцайс

1.  Як швець Румцайс став розбійником

У місті Їчині, в комірці під баштою, вже дев\'ять років шив і лагодив черевики швець Румцайс. На своєму ремеслі він знався і що робив — то робив людям на радість.

Молоточком на маленькій колодці підбивав Румцайс черевички дівчатам; для жінок і чоловіків мав він колодки більші і молоток важчий. А коли треба було підбити чоботи їчинському війтові Гумпалу, брав швець Румцайс ті чоботи і йшов у кузню.

—  Позич мені ковадло і молот, — просив коваля Штанцла, натягав чобіт на ковадло і бив по ньому молотом.

Це того, що ноги в Гумпала були здоровенні, як у слона. Гумпал страшенно пишався ними і звертався до них: « Ой ви мої славні війтівські ноги!» Через ті ноги знали Гумпала в усіх навколишніх містах і селах, аж по Младий Болеслав, і через ті шановні ноги, власне, й війтував він уже вісім років у Їчині.

Оце починався дев\'ятий рік, коли раптом передав Гумпал наказ:

—  Хай прийде швець Румцайс, мені потрібні нові черевики.

Румцайс зітхнув, поклав у кишеню свого зеленого фартуха паперовий метр, щоб зміряти війтову ногу, перекинув через руку шмат червоної іспанської шкіри із міста Кордови та й пішов до ратуші.

Війт уже сидів у кріслі в тій залі, де завжди засідав магістрат. Одна нога в нього була роззута і лежала на подушці. Подушку тримали четверо слуг, якими командував бурмистер Фіштула. А навколо стояли дванадцять засідателів магістрату і захоплено дивилися на війтову ногу.

—  Оце нога так нога! — пихато промовив війт Гумпал до шевця Румцайса, тільки-но той увійшов і поворушив у його бік великим пальцем. Та Румцайс ноги не похвалив, а сказав:

—  Нога у вас таки чималенька, але я бачив і більшу.

Війт аж губу прикусив од злості.

Дванадцять засідателів магістрату непомітно вислизнули із залп, бо знали: за мить буде біда. Четверо слуг на чолі з бурмистром Фіштулою заплющили очі й затулили вуха, щоб нічого не бачити й не чути.

—  У Градці бачив я більшу ногу, — вів далі Румцайс, поклавши на стіл червону кордовську шкіру і готуючи паперовий метр. — Ота нога справді велетенська! А на вашу ніжку я пошию черевичок простісінько, ви й бублика з\'їсти не встигнете.

Війт Гумпал почервонів, наче та кордовська шкіра, а тоді зразу поблід, мов папір. Потім знову почервонів і знову поблід.

—  Що це з вами, пане війт? — стурбовано запитав Румцайс.

Гумпал налився фіолетовим кольором, зірвався з крісла, схопив дорогу іспанську шкіру, подер її на стьожки і пожбурив у вікно.

А Румцайса погнав у двері. На порозі Румцайс зупинився:

—  За що ж ви мене штовхаєте?

—  За образу ноги пана війта, — поважно відказав Гумпал, немов приклав міську печатку.

Зібрав Румцайс внизу під ратушею рештки кордовської шкіри і мовив сам до себе: « Добре, що хоч на дитячі капці лишилося». Але душу йому ятрили жаль і прикрість.

Коли Румцайс повернувся до своєї комірчини під баштою, він побачив, що двері зачинені і на них висить замок. А по обидва боки дверей стовбичать війтові стражники.

—  Що ви тут робите? — запитав Румцайс. — Я своє добро сам стережу.

Стражники показали на двері. Там висів папір з написом:

« ЗА ОБРАЗУ НОГИ ПАНА ВІ ЙТА ЗАЧИНЕНО АЖ ДО САМОЇ СМЕРТІ».

Отут уже Румцайс розгнівався.

—  Я гарячий чоловік, — сказав вій стражникам, — і ви мене не присилуєте кланятися війтовій нозі!

Стражники відступили трохи і націлили на Румцайса рушниці.

—  Як це ви ще гармати не притарабанили? — всміхнувся Румцайс. — Побачимо, що з цього буде!

Стражники в ту ж мить настромили на рушниці багнети, стали по обидва боки від Румцайса та й повели його з собою.

Пройшли вони містом, проминули поле і дісталися до узлісся. Це був Ржаголецький ліс. Тут стражники сказали Румцайсові:

—  Біжи собі до лісу, а в Їчин щоб не ступив і ногою!

—  Чий це наказ?

—  Війта Гумпала.

Румцайс ступив поміж дерева. За хвилину з лісу пролунав голосний крик:

—  Якщо війт думає, що я від нього все терпітиму, мов та підметка, то він помиляється! Ми ще побачимо, чия візьме!

Усе це сталося напровесні. А коли весна вже відцвітала, війтові Гумпалу спало на думку піти до лісу — порахувати молодих зайців.

Узяв він записник і олівець, взувся в міцні мисливські чоботи та й вирушив у путь. Іде — і скрізь йому честь та шана за його славетні ноги. В місті люди вклоняються, за містом камінці самі відкочуються з дороги. Із кущів молоді зайці визирають і вигукують номери, якими вони записані у своїх метриках:

—  Перший! Другий! Третій!..

А війт іде й записує їх.

Нарешті дістався він до Ржаголецького лісу і зайшов у нього. Дерева перед ним схиляються, боровики шапочки скидають.

Коли ж Гумпал втомився, підрахував він зайців у записнику і вирішив дати своєму змореному війтівському тілу спочинок. Приліг він під ялинкою і одразу став сопіти носом, щасливо усміхаючись і дивлячись на кінчики своїх знаменитих ніг. Поринув він уже в перший солодкий сон — аж раптом щось забубоніло йому в ліве вухо:

—  Отепер побачимо!

Гумпал прокинувся і глянув на всі боки — що б воно могло бути?

Ніде нікого. Ані билиночка не ворухнеться.

Зненацька щось знову забубоніло — вже у праве вухо:

—  Отепер побачимо, Гумпале!

За мить ці слова залунали і спереду, і ззаду, і від ялинкових заростей, і від просіки:

—  Отепер ми порахуємося з тобою, пане війт!

Гумпал крутив головою, ніби вона була в нього на підшипниках. Ніде нікого!

Зрештою війта знову здолав сон. Раптом гілки розсунулися і поряд з Гумпалом став швець Румцайс. Та як же він змінився! Підборіддя обросло густою бородою, і в бороді гніздився рій лісових бджіл. На голові — капелюх із букової кори. Куртка — із клаптиків червоної кордовської шкіри. Штани усі в дірках, ремінець ледве тримається, а за ремінцем — пістоль із широченним дулом, наче кульок. Тільки черевики нові та гарні.

Румцайс зробив крок і зупинився біля славетних ніг війта. Оглянув їх, а тоді легенько, як швець, і спритно, як розбійник, стяг із Гумпала чоботи.

Потім ще раз мовчки подивився на могутні ногн війта в смугастих панчохах і вщипнув Гумпала за великий палець.

Війт прокинувся і злякано скрикнув:

—  Ой, боже ж мій, розбійник!

—  З вашої волі, пане війт! — сказав Румцайс і показав — Ондечки дорога з лісу до Їчина, пане війт.

Тихо гойднулися гілки ялинок, і Румцайс зник, ніби ніколи його тут і не було.

—  Ох і дивний сон мені приснився, — пробурмотів війт, підвівся й хотів обтрусити коліна. І не повірив власним очам! З землі на нього дивилися дві велетенські ноги в самих смугастих панчохах.

—  Ну й нехай, — люто просичав Гумпал до кущів. — Я й так дійду, Румцайсе. Але начувайся — матимеш ти завтра перед собою князівських гармашів.

—  Тру-лю-лю! — весело засвистів у кущах розбійник Румцайс.

Гумпал зробив крок у бік Їчина — і зойкнув. Ступив ще крок — і вибухнув прокльонами. Його знамениті ноги не звикли ходити в панчохах! Гумпал спотикався об каміння, камінці ніби самі підкочувалися йому під ноги. Навіть вони вже не шанували його ніг…

1 Перейти к описанию Следующая страница{"b":"193014","o":1}

Исследователь из Стэнфордского университета попросил группу кандидатов наук по литературе прочитать роман Джейн Остин (Jane Austin), находясь внутри аппарата магнитно-резонансной томографии (МРТ). В результате обнаружилось, что аналитическое чтение литературы и чтение просто ради удовольствия обеспечивают различные виды неврологической нагрузки, каждый из которых является своего рода полезным упражнением для человеческого мозга.

Исследование проводилось под руководством специалистов Стэнфордского университета, занимающихся изучением когнитивной и нервной деятельности мозга. Однако сама идея подобного исследования принадлежит специалисту по литературному английскому языку Натали Филипс (Natalie Phillips), которая пытается выяснить, каково истинное значение изучения литературы. Помимо получения знаний и связанных с конкретным произведением культурных аспектов, исторических фактов и гуманитарных сведений, заложена ли в чтении какая-либо ощутимая польза для человека, которая поддается оценке?

Получается, что этот процесс можно зафиксировать – по крайней мере, определить, как при чтении происходит циркуляция крови в мозге. Эксперименты были построены таким образом, чтобы люди, находящиеся в камере аппарата МРТ, смогли прочитать главу из романа Джейн Остин «Парк Мэнсфилд» (Mansfield Park), текст которой проецировался на монитор внутри камеры. Читателей попросили делать это двумя способами: как если бы они читали ради удовольствия, а также провести критический анализ текста, как это делается перед сдачей экзамена.

Аппарат МРТ позволяет ученым наблюдать циркуляцию крови в мозге, и то, что они обнаружили, показалось им особенно интересным: когда мы читаем, кровь поступает в области мозга, которые находятся за пределами участков, отвечающих за управляющие функции. Кровь поступает в участки, связанные с концентрацией мышления. Ничего удивительного в этом нет – для чтения необходимо умение сосредоточиться – однако, было обнаружено, что для аналитического, подробного чтения требуется выполнение определенной сложной когнитивной функции, которая обычно не задействована. По словам ученых, при чтении обоими способами включается когнитивная функция, которая ассоциируется не только с «работой» или «игрой».

Более того, исследование показало, что при одном только переходе от чтения «для удовольствия» к «аналитическому» чтению происходит резкая смена видов нервной деятельности мозга и характера кровообращения в головном мозге. Видимо, по результатам исследования можно будет сделать вывод о механизмах влияния чтения на наш мозг и активизации таких его функций, как способность к концентрации и познанию. А пока исследование подтверждает то, что вы и так уже знаете еще с тех времен, когда учительница в начальных классах твердила вам, что читать полезно для мозга.