ЛИБРИО    

Читать "Пригоди Незнайка і його товаришів" - Носов Николай Николаевич - Страница 1 -

Микола Носов

ПРИГОДИ НЕЗНАЙКА І ЙОГО ТОВАРИШІ В

Казка

Перекладено за виданням: Н. Носов. Приключения Незнайки, Детгиз, « Золотая библиотека», Москва, 1963.

Малюнки ВІ КТОРА та КІ РИ ГРИГОР\'Є ВИХ

Розділ перший

КОРОТУЛЬКИ З КВІ ТКОВОГО МІ СТА

В одному казковому місті жили коротульки. Коротульками їх називали тому, що вони були зовсім-зовсім крихітні, кожен коротулька був на зріст як невеличкий огірок. В їхньому місті було дуже красиво. Навколо кожного будиночка росли квіти: маргаритки, ромашки, кульбаби. Там навіть вулиці мали назви квіток: вулиця Дзвіночків, алея Ромашок, бульвар Волошок. А саме місто звалось Квітковим містом. Воно стояло на березі струмка. Цей струмок коротульки називали Огірковою річкою, тому що по берегах струмка росло багато огірків.

За річкою був ліс. Коротульки робили з березової кори човники, перепливали річку й ходили в ліс по ягоди, по гриби, по горіхи. Збирати ягоди було важко, тому що коротульки були малюсінькі, а по горіхи доводилось лазити на високі кущі та ще тягти з собою пилку. Жоден коротулька не міг зірвати горіха руками — їх доводилось одпилювати пилкою. Гриби також зрізали пилкою. Зріжуть гриб при самісінькому корені, потім поріжуть його на частки й тягнуть по кусочку додому.

Коротульки були неоднакові: одні з них звалися малюками, а інші — малючками. Малюки завжди ходили або в довгих штанах навипуск, або в коротеньких штанцях на шлейках, а малюнки любили платтячка із строкатої, яскравої матерії. Малюки не любили морочитися з зачісками, і тому чуби в них були короткі, а в малючок волосся було довге. Вони дуже любили робити красиві зачіски, волосся заплітали в довгі коси і в коси вплітали стрічки, а на голівках носили бантики. Багато малюків дуже пишалися з того, що вони малюки, і майже не дружили з малючками. А малючки гордилися тим, що вони малючки, і теж не хотіли дружити з малюками. Якщо малючка зустрічала на вулиці малюка, то, побачивши його віддалік, одразу переходила на другий бік вулиці. І добре робила, тому що серед малюків часто траплялися такі, які не могли спокійно пройти повз малючку, а неодмінно скажуть їй щось образливе, навіть штовхнуть, а то ще й гірше — за косу смикнуть. Правда, не всі малюки були такими, але ж на лобі в них цього не написано, тому малючки вважали за краще заздалегідь звертати з дороги й не потрапляти малюкам на очі. За це багато малюків називали малючок чванульками — і придумають таке слово! — а багато малючок обзивали малюків забіяками та іншими образливими прізвиськами.

Деякі читачі одразу скажуть, що все це, звичайно, вигадки і що в житті таких малюків не буває. Але ніхто й не каже, що вони в житті бувають. В житті — це одне, а в казковому місті — зовсім інше. В казковому місті все буває.

В одному будинку на вулиці Дзвіночків жило шістнадцять малюків-коротульок. За головного в них був малюк-коротулька, на ім\'я Знайко. Його прозвали Знайком за те, що він знав усе на світі. А знав він так багато тому, що читав різні книги. Ці книги лежали в нього і на столі, і під столом, і на ліжку, і під ліжком.

В його кімнаті не було такого місця, де б не лежали книги. Від читання книг Знайко став дуже розумний. Тому всі його слухались і дуже любили. Він завжди ходив у чорному костюмі, а коли сідав за стіл, чіпляв на ніс окуляри й починав читати яку-небудь книгу, то зовсім був схожий на професора.

В цьому ж будиночку жив відомий лікар Пілюлька, який лікував коротульок од усіх хвороб. Він завжди ходив у білому халаті, а на голові носив білий ковпак з китичкою. Жив тут також знаменитий механік Гвинтик із своїм помічником Шпунтиком; жив Сахарин Сахаринович Сиропчик, який прославився тим, що дуже любив газовану воду з сиропом. Був він дуже чемний. Йому подобалось, коли його називали по імені й по батькові, й не подобалось, коли хто-небудь звав його просто Сиропчиком. Жив ще в цьому будиночку мисливець Кулька. В нього був маленький собачка Булька й ще була рушниця, яка стріляла корками. Жив художник Тюбик, музикант Гусля та інші коротульки: Поспішайко, Бурчун, Мовчун, Пончик, Забудько, два брати Якосьбудько й Либонько. Але найвідомішим серед них був малюк, на ім\'я Незнайко. Прозвали його Незнайком за те, що він нічого не знав.

Цей Незнайко носив яскраво-голубий капелюшок, жовті, канаркові штани й оранжеву сорочку з зеленим галстуком.

Він взагалі любив яскраві фарби. Нарядившись отаким папугою, Незнайко цілими днями тинявся по місту, вигадував усілякі небилиці і всім їх розказував. Крім того, він завжди чіплявся до малючок. Тому малючки, побачивши здалека його оранжеву сорочку, одразу тікали й ховалися по хатах. У Незнайка був приятель, на ім\'я Гунько, який жив на вулиці Маргариток. З Гуньком Незнайко міг базікати цілими годинами. Вони двадцять раз на день сварилися між собою і двадцять раз мирилися.

Особливо Незнайко прославився після однієї історії.

Одного разу він гуляв по місту й забрів у поле. Кругом не було ані душі. В цей час летів хрущ. Він зосліпу налетів на Незнайка і вдарив його по потилиці. Незнайко сторчма впав на землю. Хрущ у ту ж мить полетів і зник удалині. Незнайко схопився, почав оглядатися на всі боки й дивитися, хто це його вдарив. Але навколо нікого не було.

« Хто ж це мене тріснув? — думав Незнайко. — Може, зверху щось упало?»

Він задер голову й глянув угору, але вгорі також нічого не було. Тільки сонце яскраво сяяло над головою в Незнайка.

« Це на мене з сонця щось упало, — вирішив Незнайко. — Мабуть, од сонця відірвався шматок і вдарив мене по голові».

Він пішов додому й зустрів знайомого, якого звали Скелком.

Цей Скелко був знаменитий астроном. Він умів робити з осколків битих пляшок збільшувальне скло. Коли він дивився крізь збільшувальне скло на різні предмети, то ці предмети здавалися більшими. З декількох таких збільшувальних скелець Скелко змайстрував велику підзорну трубу, крізь яку можна було дивитися на місяць і на зірки. Так він став астрономом.

—  Послухай-но, Скелку, — сказав йому Незнайко. — Ти розумієш, яка історія вийшла: від сонця одірвався шматок і вдарив мене по голові.

—  Що ти, Незнайку! — засміявся Скелко. — Якби від сонця одірвався шматок, він не залишив би від тебе й сліду. Сонце дуже велике. Воно більше за всю нашу землю.

—  Не може бути, — сказав Незнайко. — По-моєму, сонце не більше від тарілки.

—  Це нам так тільки здається, тому що сонце дуже далеко від нас. Сонце — велетенська вогняна куля. Я у свою трубу бачив. Якби від сонця одірвався навіть дуже малесенький шматочок, то він зруйнував би все наше місто.

—  Ти ба! — відповів Незнайко. — А я й не знав, що сонце таке велике. Піду-но я та розкажу нашим, може, вони ще не знають. А ти все-таки подивись у свою трубу на сонце: може, воно справді щербате?

Незнайко пішов додому і всім, хто потрапляв йому на очі, розповідав:

—  Братці, ви знаєте, яке сонце? Воно більше за всю нашу землю! Он воно яке! І от, братці, від сонця одірвався шматок і летить прямо на нас. Скоро він упаде і всіх нас роздушить. Жах, що буде! От підіть і спитайте Скелка.

1 Перейти к описанию Следующая страница{"b":"199707","o":1}

Исследователь из Стэнфордского университета попросил группу кандидатов наук по литературе прочитать роман Джейн Остин (Jane Austin), находясь внутри аппарата магнитно-резонансной томографии (МРТ). В результате обнаружилось, что аналитическое чтение литературы и чтение просто ради удовольствия обеспечивают различные виды неврологической нагрузки, каждый из которых является своего рода полезным упражнением для человеческого мозга.

Исследование проводилось под руководством специалистов Стэнфордского университета, занимающихся изучением когнитивной и нервной деятельности мозга. Однако сама идея подобного исследования принадлежит специалисту по литературному английскому языку Натали Филипс (Natalie Phillips), которая пытается выяснить, каково истинное значение изучения литературы. Помимо получения знаний и связанных с конкретным произведением культурных аспектов, исторических фактов и гуманитарных сведений, заложена ли в чтении какая-либо ощутимая польза для человека, которая поддается оценке?

Получается, что этот процесс можно зафиксировать – по крайней мере, определить, как при чтении происходит циркуляция крови в мозге. Эксперименты были построены таким образом, чтобы люди, находящиеся в камере аппарата МРТ, смогли прочитать главу из романа Джейн Остин «Парк Мэнсфилд» (Mansfield Park), текст которой проецировался на монитор внутри камеры. Читателей попросили делать это двумя способами: как если бы они читали ради удовольствия, а также провести критический анализ текста, как это делается перед сдачей экзамена.

Аппарат МРТ позволяет ученым наблюдать циркуляцию крови в мозге, и то, что они обнаружили, показалось им особенно интересным: когда мы читаем, кровь поступает в области мозга, которые находятся за пределами участков, отвечающих за управляющие функции. Кровь поступает в участки, связанные с концентрацией мышления. Ничего удивительного в этом нет – для чтения необходимо умение сосредоточиться – однако, было обнаружено, что для аналитического, подробного чтения требуется выполнение определенной сложной когнитивной функции, которая обычно не задействована. По словам ученых, при чтении обоими способами включается когнитивная функция, которая ассоциируется не только с «работой» или «игрой».

Более того, исследование показало, что при одном только переходе от чтения «для удовольствия» к «аналитическому» чтению происходит резкая смена видов нервной деятельности мозга и характера кровообращения в головном мозге. Видимо, по результатам исследования можно будет сделать вывод о механизмах влияния чтения на наш мозг и активизации таких его функций, как способность к концентрации и познанию. А пока исследование подтверждает то, что вы и так уже знаете еще с тех времен, когда учительница в начальных классах твердила вам, что читать полезно для мозга.