ЛИБРИО    

Читать "Пісні" - Руданський Степан Васильевич - Страница 1 -

Руданський С. В.

ПІ СНІ

ПРЕСЛІ В’ Я

Спив до дна я прик­рий ке­лих За здо­ров’я долі, І з похмілля моє сер­це Розривають болі. Нащо ж, ми­ла, мої ду­ми, Нащо твої ча­ри, Коли з ни­ми враз по сер­цю Бродять чорні хма­ри? Правда, ми­ло мені бу­ло, Як ти обійма­ла І опу­ще­не покрів’я З дум­ки підійма­ла І на ро­зум на­ки­да­ла, - Правда, ми­ло бу­ло!.. Моє сер­це в цілім морі Розкоші то­ну­ло. Я за­був про все на світі, На все не вва­жав-єм, Я й се­бе за­був са­мо­го, Мало пам’ятав-єм. Спам’ятався - а ти щез­ла… Розум хо­лодіє, Лиш не­щас­на моя дум­ка Росте та повніє. В якім смут­ку, в якім жа­лю З нею я блу­каю, В яких бо­лях на чу­жині На світ по­род­жаю. Породжаю, ог­ля­даю… Мила моя, ми­ла, Чи ти ме­не, моя ми­ла, Не щи­ро лю­би­ла? Чи я те­бе, моя ми­ла, Не лю­бив, як тре­ба? Чи то мені та­ка до­ля Випала із не­ба? Чого ж ду­ма та­ка пиш­на, Чого ж сло­во бідне? Дитя моє не­доспіле, Дитя моє рідне! Згубив би я те­бе ра­зом, Як Час сво­го си­на, Але, мо­же, те­бе прий­ме Мати Ук­раїна!

Петрополь, 10.VII 1859

СИРОТИНА Я БЕЗ­ РОД­ НИЙ...

Сиротина я без­род­ний, Десь за­ги­ну в чу­жині - І ніхто очей хо­лод­них Не зак­риє там мені. І нерідною ру­кою Буду в зем­лю я за­рит, І теп­ленькою сльозою Ніхто хро­ба не зро­сить…

4 мая 1852 го­да

ТИ НЕ МОЯ

Ти не моя, дівчи­но до­ро­гая! І не мені кра­са твоя; Віщує ду­монька смут­ная, Що ти, дівчи­но, не моя! Ти не моя! За лич­ко гар­не Справляє хтось ко­лодія… Мої ж літа про­хо­дять мар­не, Бо ти, дівчи­но, не моя!.. Ти не моя!.. І бро­ви чорні Милує інший, а не я, І інший хтось те­бе при­гор­не, А ти, дівчи­но, не моя!.. Ти не моя, го­луб­ка си­ва!.. Щаслива до­ленька твоя, Моя же до­ля не­щас­ли­ва, Бо ти, дівчи­но, не моя!.. Ти не моя! Но що ж я маю? Чим пох­ва­люсь тобі і я? Хіба лиш тим, що тя ко­хаю; Но ти, дівчи­но, не моя!..

МЕНЕ ЗА­ БУДЬ, МОЯ ДІ ВЧИ­ НО!...

Мене за­будь, моя дівчи­но! Спокійно жий, щас­ли­ва будь, Цвіти хоть ро­жой, хоть ка­ли­ной, - Мене за­будь, ме­не за­будь!.. Мене за­будь - і тяж­ким смут­ком Не роз­би­вай біленьку грудь: Шукай собі ко­хан­ка хут­ко, Мене за­будь, ме­не за­будь!.. Мене за­будь, ме­не не тре­ба! Та як­би я ко­ли-не­будь Тебе за­був… - о бо­же з не­ба, Мене за­будь, ме­не за­будь!..

19 фев­ра­ля

ПІ СНЯ

Не ди­вуй­тесь, добрі лю­ди, Добрі лю­ди, ви, сусіди, Що за­ду­му­юсь між ва­ми, Що жу­рю­ся я завсігди. Літа мої мо­лодії… Що ж по то­му? Що ж по то­му, Як без щас­тя, як без долі Жити в світі мо­ло­до­му? Моє щас­тя за го­ра­ми, Може, дру­гим по­ма­гає. Моя до­ля враз з Ду­наєм В синє мо­ре уп­ли­ває. Життя моє! Жит­тя моє! Ти - по­ко­ше­ная ни­ва. Не зос­та­лась, не приг­ну­лась Жадна квіточ­ка щас­ли­ва. Серце сох­не, сер­це чах­не, Душа ра­да в хо­ло­до­чок; Но де гля­ну, по­див­лю­ся - Тільки камінь та пісо­чок. Серце сох­не, сер­це чах­не, Як в полі би­ли­на тая, Поки йо­го не при­гор­не Де мо­ги­ла си­ро­вая. І при­гор­не мо­ги­лонька!.. Хто ж рідненький там зап­ла­че? Хіба во­рон чор­нок­ри­лий, Пролітаючи, зак­ря­че!.. І при­гор­не мо­ги­лонька!.. Хто ж за ме­не спо­га­дає? Як по­ду­маю за сеє, З жа­лю сер­це роз­пу­кає… Не ди­вуй­тесь же ви, лю­ди, Не ди­вуй­тесь ви, сусіди, Що за­ду­му­юсь між ва­ми, Що жу­рю­ся я завсігди!

29 июня 1854 го­да.

Кам[енец]- Подол[ьский]

ПОВІ Й, ВІ ТРЕ, НА ВКРАЇ НУ...

Повій, вітре, на Вкраїну, Де по­ки­нув я дівчи­ну, Де по­ки­нув чорні очі… Повій, вітре, з по­лу­ночі. Між яра­ми там до­ли­на, Там біленькая ха­ти­на, В тій ха­тині го­лубонька, Голубонька-дівчинонька. Повій, вітре, до схід сон­ця, До схід сон­ця, край вікон­ця. Край вікон­ця постіль біла, Постіль біла, дівча ми­ле. Зупинися ниш­ком-тиш­ком Над рум\'яним білим лич­ком, Над тим лич­ком зу­пи­ни­ся, Чи спить ми­ла - по­ди­ви­ся. Як спить ми­ла, не збу­ди­лась - Нагадай їй, з ким лю­би­лась, З ким лю­би­лась і ко­ха­лась І ко­ха­ти при­ся­га­лась… Як заб\'ється їй сер­денько, Як дівча зітхне тя­женько, Як зап­ла­чуть чорні очі, Вертай, вітре, к по­лу­ночі. А як ме­не по­за­бу­ла, Як не­лю­ба при­гор­ну­ла - Ти розвійся край до­лині, Не вер­тай­ся з Ук­раїни… Вітер віє, вітер віє; Серце ту­жить, сер­це мліє… Вітер віє, не вер­тає, Серце з жа­лю за­ми­рає.
1 Перейти к описанию Следующая страница{"b":"232325","o":1}

Исследователь из Стэнфордского университета попросил группу кандидатов наук по литературе прочитать роман Джейн Остин (Jane Austin), находясь внутри аппарата магнитно-резонансной томографии (МРТ). В результате обнаружилось, что аналитическое чтение литературы и чтение просто ради удовольствия обеспечивают различные виды неврологической нагрузки, каждый из которых является своего рода полезным упражнением для человеческого мозга.

Исследование проводилось под руководством специалистов Стэнфордского университета, занимающихся изучением когнитивной и нервной деятельности мозга. Однако сама идея подобного исследования принадлежит специалисту по литературному английскому языку Натали Филипс (Natalie Phillips), которая пытается выяснить, каково истинное значение изучения литературы. Помимо получения знаний и связанных с конкретным произведением культурных аспектов, исторических фактов и гуманитарных сведений, заложена ли в чтении какая-либо ощутимая польза для человека, которая поддается оценке?

Получается, что этот процесс можно зафиксировать – по крайней мере, определить, как при чтении происходит циркуляция крови в мозге. Эксперименты были построены таким образом, чтобы люди, находящиеся в камере аппарата МРТ, смогли прочитать главу из романа Джейн Остин «Парк Мэнсфилд» (Mansfield Park), текст которой проецировался на монитор внутри камеры. Читателей попросили делать это двумя способами: как если бы они читали ради удовольствия, а также провести критический анализ текста, как это делается перед сдачей экзамена.

Аппарат МРТ позволяет ученым наблюдать циркуляцию крови в мозге, и то, что они обнаружили, показалось им особенно интересным: когда мы читаем, кровь поступает в области мозга, которые находятся за пределами участков, отвечающих за управляющие функции. Кровь поступает в участки, связанные с концентрацией мышления. Ничего удивительного в этом нет – для чтения необходимо умение сосредоточиться – однако, было обнаружено, что для аналитического, подробного чтения требуется выполнение определенной сложной когнитивной функции, которая обычно не задействована. По словам ученых, при чтении обоими способами включается когнитивная функция, которая ассоциируется не только с «работой» или «игрой».

Более того, исследование показало, что при одном только переходе от чтения «для удовольствия» к «аналитическому» чтению происходит резкая смена видов нервной деятельности мозга и характера кровообращения в головном мозге. Видимо, по результатам исследования можно будет сделать вывод о механизмах влияния чтения на наш мозг и активизации таких его функций, как способность к концентрации и познанию. А пока исследование подтверждает то, что вы и так уже знаете еще с тех времен, когда учительница в начальных классах твердила вам, что читать полезно для мозга.